Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» icon

Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці»



НазваниеПоложення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці»
Дата конвертации11.02.2013
Размер269.97 Kb.
ТипПоложення
источник
1. /Dodatok.doc
2. /R_1.doc
3. /R_2.doc
4. /R_3.doc
5. /R_4.doc
6. /R_5.doc
7. /R_6.doc
8. /R_7.doc
9. /R_8.doc
10. /R_9.doc
11. /Slovnik.doc
12. /Tіtyl.doc
13. /Zmist.doc
Додатки додаток 1 класи умов праці залежно від вмісту в повітрі робочої зони шкідливих речовин біологічного походження (перевищення гдк, разів) [7, с. 27]
Головні завдання курсу
Класифікація, нормування та оцінка умови праці як соціально-економічна категорія
Виробничі шкідливості та методи захисту людини
Аналіз І профілактика профзахворювань та виробничого
Основи техніки безпеки
Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці»
Концепція управління охороною праці
Організація охорони праці на виробництві суть, принципи організації та функціонування системи управління охороною праці на підприємстві
Економічні аспекти охорони праці
Термінологічний словник атестація робочих місць за умовами праці
Київський національний економічний університет
Виробниче середовище та його вплив на людину. Предмет і завдання дисципліни «Основи охорони праці» 4 Виробниче середовище: сутність і основні чинники 4 Предмет і завдання дисципліни «Основи охорони праці»

РОЗДІЛ 6

ПРАВОВЕ І НОРМАТИВНЕ
РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ



6.1. Законодавчі акти, що регулюють
охорону праці людини на виробництві


Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв’язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці».

Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні й нешкідливі умови праці є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах.

У Конституції України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.1, підкреслюється, що людина, її життя і здоров’я… недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3); кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці (ст. 43); громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездат­ності, втрати годувальника (ст. 46); права і свободи людини захищаються судом (ст. 55).

Кодекс законів про працю (КЗпП) України2 проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Правове регулювання охорони праці розглядається не лише у главі ХІ «Охорона праці» Кодексу законів про працю1. Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір» (глава ІІІ), «Робочий час» (глава ХІV), «Час відпочинку (глава V), «Праця жінок» (глава VІІ), «Праця молоді» (глава XІІI), «Професійні спілки» (глава XVI), «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» (глава XVІІI).

Закон України «Про підприємства в Україні» (ст. 25) визначає, що підприємство зобов’язано забезпечити всім працюючим на ньому безпечні та нешкідливі умови праці й несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю і працездатності.

Законом України «Про колективні договори і угоди» (ст. 7) передбачено, що в колективному договорі встановлюються взаєм­ні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про охорону праці»2, дія якого розповсюджується на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності й видів їх діяльності, на всіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. Цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя й здоров’я в процесі трудової діяльності; регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки і гігієни праці та виробничого середовища; встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Закон «Про охорону праці» має численні нововведення:

  • впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командним;

  • застосування низки додаткових штрафних санкцій, а також пільг щодо оподаткування;

  • створення чіткої системи органів державного управління й нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності;

  • суттєве розширення прав і соціальних гарантій працівників, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або від професійного захворювання, та сімей загиблих;

  • визначення місця й ролі колективного договору підприємства у вирішенні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпечення встановлених законом прав та соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги й компенсації;

  • визначення правового статусу служб охорони праці на підприємствах і в органах державного управління всіх рівнів;

  • забезпечення навчання населення з питань охорони праці;

  • забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань, широких кіл трудящих у вирішенні проблем охорони праці;

  • створення необхідних передумов для започаткування нових громадських інститутів і можливості обрання комісій охорони підприємств та уповноважених трудового колективу з цих питань тощо.

У Законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці у передових промислово розвинутих країнах, досвід охорони праці в Україні у попередні роки.

Особливу увагу в Законі звернено на гарантії прав громадян на охорону праці:

  • право працівників на охорону праці при укладенні трудового договору (ст. 5);

  • право працівників на охорону праці під час роботи (ст. 6);

  • соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань (ст. 5);

  • право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 7);

  • видача працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів (ст. 7);

  • відшкодування шкоди у випадку ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті (ст. 11, 12).

Закон України «Про охорону праці» визначає соціально-еко­номічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці.

Соціально-економічними заходами щодо охорони праці передбачаються такі економічні методи управління охороною праці:

  • обов’язкове соціальне страхування працівників власником підприємства від нещасних випадків (ст. 5);

  • збереження середнього заробітку за працюючим за період простою в разі відсторонення його від дорученої роботи, якщо склалася виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я його самого або для людей, які його оточують (ст. 6);

  • виплата вихідної допомоги при розриві трудового договору за власним бажанням, якщо власник не виконує вимог законодавства або умов колективного договору з питань охорони праці (ст. 6);

  • безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги і компенсації працівникам, що зайняті на роботах з важкими й шкідливими умовами (ст. 7);

  • безплатна видача працівникам спеціального одягу, спеціаль­ного взуття та інших засобів індивідуального захисту на роботах із шкідливими й небезпечними умовами (ст. 8);

  • відшкодування власником шкоди у зв’язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров’я працівника (або його сім’ї у разі смерті потерпілого), пов’язаним з виконанням трудових обов’яз­ків, а також моральної шкоди (ст. 9).

Організаційно-технічні заходи і засоби щодо охорони праці покликані забезпечити такий рівень організації праці на підприємстві й такі технічні рішення з охорони праці для всього технологічного процесу, окремого обладнання, інструментів, які виключали б вплив на працівників небезпечних виробничих факто­рів, а також виключали б або зменшували б до допустимих норм вплив на робітників шкідливих виробничих факторів.

До організаційних заходів з охорони праці належать: правильна поведінка працівників, чітке й своєчасне проведення інструктажів і контролю знань з охорони праці (ст. 18); правильне планування робочих місць; правильна організація праці; застосу­вання безпечних способів праці; дотримання встановленого ходу технологічного процесу; справний стан засобів колективного та індивідуального захисту.

Технологічними (інженерними) заходами і засобами охорони праці є: застосування технічно досконалого та справного обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів колективного захисту (огорож, запобіжних пристроїв, блокування сигналізації, системи дистанційного управління, спеціаль­них засобів).

Санітарно-гігієнічні заходи щодо охорони праці передбачають дослідження впливу виробничих факторів на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих місцях, визначення конкретних параметрів виробничих факторів на робочих місцях, а також відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів.

Лікувально-профілактичними заходами щодо охорони праці є відповідні попередні та періодичні медичні огляди працівників; переведення працівників на легшу роботу за станом здоров’я; безплатне забезпечення лікувально-профілактичним хар­чуванням працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці; відшкодування потерпілому працівникові витрат на лікування; особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Серед законодавчих актів, що регулюють охорону праці слід виділити Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»1 і Закон «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»2.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» регулює взаємовідносини:

  • потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю працівника під час виконання ним трудових обов’язків;

  • роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Основними принципами Закон проголошує:

  • обов’язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільне страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

  • сплату страхових внесків лише роботодавцями;

  • формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

  • управління страхуванням представниками працівників, роботодавців та державних органів на основі соціального партнерства і на паритетних засадах під наглядом держави;

  • економічну заінтересованість суб’єктів страхування в поліпшенні умов та безпеки праці;

  • надання державних гарантій застрахованим громадянам у реалізації їх прав.

Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами: указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативними актами міністерств та інших цент­ральних органів державної виконавчої влади.

Законодавство України про охорону праці за роки незалежності України суттєво обновилося. Водночас зберігають чинність нормативні акти СРСР з питань, не врегульованих законодавчими актами України, за умови, що відповідні акти СРСР не суперечать законодавству України.

Значна робота проводиться з удосконалення законодавчої бази з питань охорони праці, адаптації українського законодавства з охорони праці до вимог Європейського Союзу.

Розробляються три концепції, які мають стати базою для подальшої розробки законів і нормативних документів: «Концепція управління охороною праці», «Концепція державного нагляду за охороною праці» та «Концепція державного нагляду за охороною надр».

6.2. Державні нормативні акти з охорони праці

Спеціальними законодавчими актами є державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП). Це — правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Вимогам нормативних актів з охорони праці мають відповідати:

  • умови праці на кожному робочому місці;

  • безпека технологічних процесів, машин, механізмів, обладнання й інших засобів виробництва;

  • стан засобів колективного та індивідуального захисту;

  • санітарно-побутові умови.

Державні нормативні акти з охорони праці залежно від сфери дії поділяються на міжгалузеві та галузеві.

Міжгалузевий нормативний акт про охорону праці — це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від відомчої (галузевої) належності та форм власності.

Таблиця 6.1

ДЕЯКІ МІЖГАЛУЗЕВІ НОРМАТИВНІ АКТИ

Позначення
нормативного акта

Назва
нормативного акта

ДНАОП
0.00-4.03.93

Положення про розслідування та облік нещасних випадків

ДНАОП
0.00-4.04.93

Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи й організації за порушення нормативних актів про охорону праці

ДНАОП
0.00-4.21.93

Типове положення про службу охорони праці

ДНАОП
0.00-4.09.93

Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства

Галузевий нормативний акт про охорону праці — це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи, організації певної галузі.

Повний перелік чинних нормативних документів з охорони праці в Україні наведено в «Державному реєстрі міжгалузевих та галузевих актів про охорону праці»1, який діє з 1995 р. Він включає 2000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій тощо), а також 350 міждержавних стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) і близько 40 Державних стандартів України (ДСТУ).

Функцію головної організації з опрацювання ДНАОП виконує Національний науково-дослідний інститут охорони праці, який входить до системи органів державного нагляду за охороною праці. У кожній галузі народного господарства визначається базова організація з опрацювання нормативних актів про охорону праці.

Згідно із Законом України «Про охорону праці» (ст. 34) прий-
няття нових, перегляд і скасування державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться органами державного нагляду за охороною праці за участю інших державних органів.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

6.3. Особливості охорони праці
жінок і неповнолітніх


За даними статистики, на важких ручних роботах у промисловості чисельність жінок становить 20 %, а в будівництві — понад 25 % працівників. У цехах з важкими та шкідливими (і навіть з особливо важкими і шкідливими) умовами жінок налічується понад 30 %. І незважаючи на те, що існує Перелік, у якому заборонені для жінок ті види праці, які шкідливі для їх здоров’я і здоров’я майбутніх дітей, число жінок, що працюють у важких і шкідливих умовах, знижується вкрай повільно. Перелік важких робіт із шкідливими та небезпечними умовами (понад 500 видів робіт у різноманітних галузях виробництва), на яких забороняється застосовувати працю жінок, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 грудня 1993 р. № 256. При розробці цього Переліку взято за основу раніше чинний «Список производств, профессий и работ с тяжелыми и вредными условиями труда, на которых запрещается применение труда женщин».

Важкими умовами праці можна пояснити збільшення у жінок кіль­кості захворювань, що призводять до безплідності, несприятливого перебігу вагітності. Зростає дитяча та материнська смертність.

Санітарні правила і норми визначають обов’язкові гігієнічні вимоги до виробничих процесів, устаткування, робочих місць, трудового процесу, виробничого середовища й санітарно-побуто­вого забезпечення працівниць з метою охорони їхнього здоров’я і поширюються на підприємства, установи й організації всіх форм власності незалежно від сфери діяльності та відомчої підпорядкованості, де застосовується праця жінок. Метою цього документа є запобігання негативним наслідкам застосування праці жінок в умовах виробництва, створення безпечних умов праці з урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей жіночого організму, збереження здоров’я працівниць.

Для практично здорових жінок на всіх підприємствах повинні надаватися робочі місця з допустимими умовами праці, що харак­теризуються такими факторами середовища і трудового проце-
су, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються під час регламентованого відпочинку і не повинні мати несприятливого впливу в найближчому і віддаленому періодах на стан здоров’я працівниць. Наявність на робочому місці хімічних речовин першого і другого класів небезпеки, патогенних мікроорганізмів, а також речовин, що володіють алергічною, канцерогенною, мутагенною дією, протипоказана для праці жінок дітородного віку.

Відповідно до ст. 174 КЗпП і ст. 10 Закону України «Про охорону праці» не можна допускати жінок до наступних видів роботи, навіть якщо вони наполягають на виконанні цих робіт:

  • роботи з важкими умовами праці;

  • роботи зі шкідливими або небезпечними умовами праці;

  • підземних робіт (крім нефізичних або робіт із санітарного і побутового обслуговування).

Існують також норми гранично допустимих навантажень для жінок при підійманні та переміщенні важких речей вручну, що встановлені наказом № 241 МОЗ України «Про затвердження граничних норм підіймання та переміщення важких речей жінками» від 10.12.1993 р. (табл. 6.2). Забороняється залучати жінок до робіт, пов’язаних з постійним переміщенням протягом робочої зміни вантажів масою понад 7 кг.

Таблиця 6.2

ГРАНИЧНІ НОРМИ ПІДІЙМАННЯ
І ПЕРЕМІЩЕННЯ ВАЖКИХ РЕЧЕЙ ЖІНКАМИ
1

Характер робіт

Гранично допустима
вага вантажу, кг

Підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину)

10

Підійманні і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни

7

Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати:




— з робочої поверхні

350

— з підлоги

175

Примітки: 1. У вагу вантажу, що переміщується, включається вага тари й упаковки.

2. При переміщенні вантажу на візках або у контейнерах докладне зусилля не повинно перевищувати 10 кг.

3. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра, стола, верстата тощо згідно з ГОСТами 12.2.032-78 та 12.2.033-78.

Дозволяється виконання жінками робіт з підіймання, переміщення вантажів масою, яка перевищує 7 кг, але не більше 10 кг при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину). В обох випадках сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати 350 кг з робочої поверхні і 175 кг — з підлоги.

Забороняється використовувати жіночу працю в нічний час і надурочно. Щоправда, сучасне законодавство вже дозволяє залучати жінок до роботи в нічний час, але тимчасово й лише в тих галузях, де це необхідно.

Особливе становище у вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, — законодавство забороняє залучати їх на нічну і понаднормовану працю, роботу без вихідних днів, а також відправляти у відрядження.

Законодавство з охорони праці особливу увагу звертає і на застосування за необхідності праці неповнолітніх. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. № 46. Цей перелік поширюється як на підземні роботи, так і на інші роботи зі шкідливими та небезпечними умовами праці.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (табл. 6.3).

Таблиця 6.3

ГРАНИЧНІ НОРМИ ПІДІЙМАННЯ
І ПЕРЕМІЩЕННЯ ВАНТАЖІВ ПІДЛІТКАМИ
ПІД ЧАС КОРОТКОЧАСНОЇ ТА ТРИВАЛОЇ РОБОТИ1


Календарний вік, років

Граничні норми ваги вантажу, кг

короткочасна робота

тривала робота

юнаки

дівчата

юнаки

дівчата

14

5

2,5





15

12

6

8,4

4,2

16

14

7

11,2

5,6

17

16

8

12,6

6,3

Примітки: 1. Короткочасна робота — 1—2 підняття та переміщення вантажу; тривала — більше ніж 2 підняття та переміщення протягом 1 год робочого часу.

2. Календарний вік визначається кількістю повних років, що відлічуються від дати народження.

3. У вагу вантажу включається вага тари й упаковки.

4. Докладне м’язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з використанням засобів малої механізації не повинно перевищувати граничної ваги вантажу, його тривалість — не більше 3 хв, подальший відпочинок — не менше 2 хв.

6.4. Відповідальність за порушення
законодавства про охорону праці


Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників.

Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.

Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших норматив­них актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:

  • на працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

  • на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нор­мативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюють органи державного нагляду за охороною праці. Інспектори цього департаменту розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб департаменту щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод діяльності цих органів згідно із ст. 188
КУпАП тягне накладення штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 10 до 14.

Законом України «Про охорону праці» та Положенням про порядок накладання штрафів на підприємства, установи та організації за порушення нормативних актів про охорону праці встановлено1 відповідальність підприємств у вигляді штрафу за:

  • порушення актів законодавства, правил, норм, інструкцій про охорону праці, які є обов’язковими для виконання2;

  • невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з безпеки, гігієни праці та вироб­ничого середовища.

Такі штрафи накладаються за підсумками комплексної перевір­ки стану охорони праці на підприємстві посадовими особами департаменту в таких розмірах:

  • головою департаменту — до 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф;

  • начальниками територіальних управлінь — до 1 %;

  • начальниками інспекцій — до 0,5 %.

Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 % місячного фонду зарплати.

Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі:

  • нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника — у розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності;

  • нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності та професійного захворювання — у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності;

  • смерті потерпілого — у розмірі дворічного заробітку потерпілого.

Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у 10-кратному розмірі.

За передачу замовникові у виробництво і застосування конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам санітарних норм, розробник цієї документації сплачує штраф у розмірі 25 % вартості розробки.

Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Ст. 135 містить загальне поняття складу та суб’єкта злочину. Суб’єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Згідно з цією статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином — власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створило небезпеку1 для життя або здоров’я громадян, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.

Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення може виявитися в непроведенні відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски, захисних окулярів, спеціального одягу), в неналежній перевірці працівниками знання техніки безпеки і т. ін.

6.5. Міжнародне співробітництво
у галузі охорони праці


Особливого значення набуває міжнародне співробітництво з охорони праці. Воно полягає у вивченні, узагальненні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці, поліпшення умов і безпеки праці; у виконанні міжнародних договорів та угод з охорони праці; проведенні й участі в наукових та науково-практичних конференціях і семінарах з охорони праці.

Важливими міжнародними актами з питань охорони праці є міжнародні договори і міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна в установленому порядку. 9 грудня 1994 р. главами урядів країн СНД було прийнято Угоду про співробітництво в галузі охорони праці. Угода передбачає узгодженість дій при встановленні вимог охорони праці до машинобудівної продукції, технологій, матеріалів та речовин при створенні засобів захисту працівників; розробку й реалізацію міждержавних програм і тех­нічних проектів; створення єдиної системи показників та звітності в галузі охорони праці.

Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної організації праці (МОП). Остання була створена у 1939 р. як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 р. — як перша спеціалізована установа ООН.

Головною метою МОП, згідно з її Статутом, є сприяння встановленню миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життя працівників усіх країн. До основних напрямів діяльності МОП належать:

  • участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розробки та ухвали нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці і життя працівників;

  • розробка й здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проб­лем (зайнятості, умов праці та ін.);

  • надання допомоги державам — членам МОП в удосконаленні національного трудового законодавства, професійно-тех­нічної підготовки працівників, поліпшення умов праці шляхом виконання міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.

Законотворча діяльність Міжнародної організації праці1 здійс­нюється шляхом розробки й реалізації конвенцій та рекомендацій МОП, які відповідали б умовам праці, що постійно змінюються.

Конкретні напрями МОП з охорони праці — це викорінення дитячої праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві, роботи без аварій на хімічних підприємствах, рівність щодо умов праці різних категорій працівників, досвід створення безпечних умов у розвинутих країнах тощо. Вагома частина конвенцій МОП стосується питань охорони праці. Це, зокрема, такі конвенції, як № 32 — про захист від нещасних випадків трудящих, зайнятих на завантаженні чи розвантаженні суден; № 115 — про захист трудящих від іонізуючої радіації; № 119 — про забезпечення машин захисними пристроями; №  120 — про гігієну праці в торгівлі та установах; № 129 — про інспекцію праці в сільському господарстві; № 155 — про безпеку праці, гігієну праці й виробниче середовище; № 174 — про запобігання великим промисловим аваріям; № 176 — про безпеку і гігієну праці в шахтах тощо.

На сьогодні уряди, політики, соціальні партнери, вчені та страхові компанії більшості країн Європи — ЄС (Європейського Союзу) приділяють зростаючу увагу пошукам шляхів, що ведуть до поліпшення виробничого середовища, посилення охорони праці. Створено Європейський фонд поліпшення умов життя і праці, який є однією з організацій Європейського Союзу.

16 червня 1994 р. було укладено Угоду про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС. Видано низку указів, постанов, спрямованих на створення необхідних правових і організаційних засад для виконання цієї Угоди; затверджено Стратегію інтеграції України до ЄС; започатковано розроблення галузевих та національної програм інтеграції. Серед зазначених заходів центральне місце відведено питанням адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, виявлення й усунення окремих розбіжностей між нормативно-правовими актами2.

Розглянемо окремі директиви ЄС, що співвідносяться із Законом України «Про охорону праці», а саме: 89/391/ЄЕС «Про здійснення заходів щодо поліпшення безпеки і охорони здоров’я найманих працівників під час роботи» та 89/654/ЄЕС «Про мінімальні вимоги безпеки і захисту здоров’я на робочих місцях». Перша з них організаційно та за змістом розділів і статей побудована так, щоб підкреслити найважливіший висновок: головними суб’єктами у створенні безпечних та нешкідливих умов праці є роботодавець і працівник, а всі інші структури виконують допоміжну функцію у забезпеченні нормальних взаємостосунків між ними. Виходячи з такої ідеології ринкового суспільства, будуються два основні розділи директиви: «Обов’язки роботодавців», що складається з восьми статей, де йдеться про принципи й конкретні питання організації охорони праці на підприємстві — від загальних обов’язків роботодавця оцінювати ризики, вживати профілактичних заходів, чітко діяти у разі виникнення аварій і пожеж до його обов’язків створювати необхідні служби, забезпечити навчання працівників, співпрацювати з ними та з їх уповноваженими, своєчасно інформувати працівників про стан справ і будь-які дії, що можуть вплинути на безпеку і охорону здоров’я, — та розділ «Обов’язки працівників», у якому сконцентровано основний набір вимог до працівника, починаючи з того, що він зобов’язаний під час роботи сам турбуватися про здоров’я та безпеку — як свою особисту, так і оточуючих людей. Щодо організації охорони праці на інших рівнях, то директива вимагає від держави лише підтвердження вищезазначених положень національними нормативно-правовими актами та забезпечення відповідного нагляду і контролю за їх виконанням.

Дані положення ЄС суттєво різняться з підходами, що використовуються у чинному законодавстві України. Поряд з роботодавцями і працівниками ми висуваємо на передній план безліч інших суб’єктів, будуємо над підприємством цілу систему державного управління охороною праці, визначаємо її складові елементи — починаючи від уряду, спеціально уповноважених органів, міністерств, об’єднань підприємств, їх служб і закінчуючи місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Як наслідок ці структури частково беруть на себе й відповідальність за стан охорони праці на місцях, а у конкретного роботодавця виникають додаткові причини для виправдань своєї злочинної діяльності або бездіяльності: мовляв, не я один винний у загибелі працівника, всі ланки управління і нагляду не спрацювали.

Друга директива (89/654/ЄЕС) містить основні вимоги з охорони праці, що мають бути враховані при організації робочих місць як у виробничих приміщеннях, так і на відкритому повітрі. Вони знову ж таки подаються через призму обов’язків роботодавця: держава лише визначає правові межі та вимоги безпеки й охорони здоров’я стосовно робочих місць, а завданням роботодавця є безумовне виконання цих вимог щодо кожного робочого місця будь-яким способом, який є для нього найбільш сприятливим і економічно вигідним. У даній та інших директивах, як правило, не ставиться за мету жорстко нормувати конкретні показники чи параметри безпеки, а застосовуються загальні формулювання кін­цевої мети, якої має досягти роботодавець. Наприклад, «будівлі, в яких розміщуються робочі місця, за своєю конструкцією та міц­ністю повинні відповідати характеру їх використання», «освітлення в робочих приміщеннях і у проходах повинно виконуватися таким чином, щоб воно не могло стати причиною нещасного випад­ку» — з охопленням практично всіх вимог, що характеризують безпеку й умови праці на виробництві (вимог до споруд, електроустановок, аварійних проходів, проїздів, небезпечних зон, приміщень санітарно-побутового призначення і для відпочинку тощо).

Аналізуючи положення директив ЄС, слід зазначити, що в умовах ринкової економіки основою відносин між головними суб’єктами — роботодавцем і працівником — є закон, а права цих суб’єктів та громадян у цілому надійно захищаються досить розвинутою судовою системою. Отже, у разі виникнення спору спрацьовує схема, за якою сам факт ушкодження здоров’я або загибелі працівника на виробництві є підтвердженням невиконання роботодавцем тих чи інших загальносформульованих норм законодавства. Питання ж про співвідношення конкретних профілактичних заходів, які вживалися роботодавцем, і заходів, рекомендованих йому відповідними державними інститутами, страховими компаніями, науково-дослідними або іншими організаціями з охорони праці, стає питанням другого рівня, що відіграє лише допоміж­ну роль у розгляді конфліктів (але набуває принципового значення для роботодавця, який під тиском економічних та інших важелів впливу змушений зробити правильні висновки на майбутнє і врахувати рекомендації зазначених організацій).

Контрольні запитання

  1. Які загальні закони України визначають основні положення з охорони праці?

  2. Назвіть спеціальні законодавчі акти з охорони праці.

  3. Які економічні методи управління охороною праці?

  4. Назвіть та охарактеризуйте організаційно-технічні заходи та засоби з охорони праці.

  5. Назвіть та охарактеризуйте організаційні заходи охорони праці.

  6. Назвіть та охарактеризуйте технологічні заходи та засоби охорони праці.

  7. Назвіть та охарактеризуйте санітарно-гігієнічні заходи охорони праці.

  8. Назвіть лікувально-профілактичні заходи охорони праці.

  9. Які вимоги до охорони праці жінок передбачені законодавством України?

  10. Які вимоги до охорони праці неповнолітніх передбачені законодавством України?

  11. Які види відповідальності існують за порушення законодавства про охорону праці?

  12. Я


    к здійснюється міжнародне співробітництво з охорони праці?


1 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

2 Затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразово вносилися зміни та доповнення.

1 Стичинський Б. С., Зуб І. В., Рошань В. Г.. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. — К.: А.С.К., 2000.

2 Законодавство України про охорону праці: В 3-х т. —Т. 1. — К., 1995. — С. 3—29; ВВР. — 1996. — № 31. — С. 145; ВВР. — 1999. — № 34. — С. 274; Урядовий кур’єр. — 2002. — 18 груд.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 46—47.

2 Людина і праця. — 2001. — № 4.

1 Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. — К., 1998.

1 Охорона праці в Україні. — К.: ЮрінкомІнтер, 2000. — С. 348.

1 Охорона праці в Україні. — К.: ЮрінкомІнтер, 2000. — С. 326.

1 Законодавство України про охорону праці: Зб. норматив. документів. — Т. 1. — К., 1995. — С. 236—237.

2 До зазначених актів належать закони України, декрети, постанови і розпорядження Уряду, правила, норми, стандарти, положення, інструкції та інші державні міжгалузеві й галузеві акти про охорону праці.

1 Поняття «створило небезпеку» передбачає наявність реальної можливості загибелі або травмування людей, їх захворювання внаслідок порушення вимог законодавства про працю.

1 Міжнародне законодавство про охорону праці: Конвенції та рекомендації МОП. — У 3-х т. — К.: Основа, 1997.

2 Кононенко А. О., Волков В. П., Бородін В. Ф. Адаптація нормативно-правових актів України до вимог законодавства Європейського Союзу // Інформ. бюлетень з охорони праці. — 2001. — № 1.







Похожие:

Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» iconКодекс законів про працю України Кодекс законів про працю України Зміст документу Кодекс законів про працю України ввр, 1971, додаток до n 50, ст. 375

Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» iconПокажчик нормативно-правових актів з питань охорони праці станом на 1 липня 2009 року
Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду
Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» iconПро затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників
Відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 27. 04. 93 N 301 “Про трудові книжки працівників “ Міністерство праці України,...
Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» iconТематика лекційних занять тема вступ
Основні законодавчі акти про охорону праці. Законодавство про працю та охорону праці
Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» iconПро роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій
Відповідно до статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України “Про оплату праці” Кабінет Міністрів України
Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» iconПоложення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року №1542, з метою розробки та удосконалення нормативно-правових актів щодо діяльності радіологічної служби України
Про створення постійнодіючої робочої групи з питань розробки та удосконалення нормативно-правових актів щодо діяльності радіологічної...
Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» iconКодекс України Зміст документу
Усі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного...
Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» iconПоложення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02. 11. 2006 №1542, з метою подальшого підвищення фахового рівня та удосконалення атестації молодших спеціалістів з медичною освітою
Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02. 11....
Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» iconРекомендації щодо побудови, впровадження та удосконалення системи управління охороною праці
Дації розроблені з метою сприяння суб’єкту господарювання щодо досягнення рівня охорони праці на виробництві, що відповідає мінімальних...
Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» iconПро затвердження форм галузевої статистичної звітності закладів охорони здоров'я України міністерство охорони здоров'я україни нака з n 102 від 03. 05. 99 м. Київ
З змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства охорони здоров'я n 247 від 04. 07. 2002 n 346 від 08. 07. 2004 n 179 від 29....
Положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» iconЗакон україни про метрологію та метрологічну діяльність Із змінами І доповненнями, внесеними Законами України
Законами України від 15 травня 2003 року n 762-iv, від 15 червня 2004 року n 1765-iv
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©ms.znate.ru 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы